Деякі позови змушують дивуватися винахідливості їхніх ініціаторів, інші – ставити під сумнів здоровий глузд системи, а деякі взагалі здаються частиною хорошого гумористичного сценарію. Пропонуємо вам добірку з трьох найдивніших судових процесів, які справді відбулися – і які доводять, що інколи реальність куди фантастичніша за вигадку.

Позов №1: Кава, що обпекла не лише ноги, а й McDonald’s

Є речі, які просто очікувано гарячі. Наприклад, сонце, свіжовипечена піца та суперечки у Facebook. До цього списку можна було б додати і каву, правда? Здавалося б, що може бути простішим за гарячу каву? Але наступна історія довела, що навіть буденні речі можуть мати доволі високу “юридичну температуру”.

У 1992 році 79-річна Стелла Лібек купила собі каву в McDonald’s. Звичайний день, звичайний ранок, звичайне бажання випити щось підбадьорливе. Але ось невдача: варто було їй трохи розхитати кришку, як гарячий напій вирішив змінити місце проживання — просто їй на коліна. Це був не просто легенький опік, від якого можна відмахнутися — жінці діагностували опіки третього ступеня, і вона опинилася в лікарні.

На цьому етапі багато хто вже починає думати: «Ну так, гаряча кава — гаряча, хто ж винен?» Але тут починається найцікавіше. Виявилося, що McDonald’s свідомо тримав каву при температурі близько 90°C, тобто на рівні «випадково пролив — отримав безкоштовний сеанс термальної терапії». При цьому компанія знала, що подібні випадки траплялися не раз (було зафіксовано понад 700 скарг), але нічого не змінювала.

Стелла звернулася до компанії з проханням компенсувати хоча б її медичні витрати — близько $20 000. Відповідь McDonald’s була коротка і безжальна: вони запропонували їй… 800 доларів. Напевно, вважаючи, що опіки можна лікувати пачкою купюр по одному долару.

Тож жінка пішла до суду, і ось тут McDonald’s вже відчув, як це — обпектися. Справа набула розголосу, а суд постановив виплатити Стеллі $2,7 мільйона у вигляді компенсації (пізніше суму зменшили, але удар по репутації компанії вже був завданий).

Ця історія отримала чимало жартів та мемів, перетворившись на символ «абсурдних судових позовів». Але якщо подивитися уважніше, то питання не в тому, що «жінка не знала, що кава гаряча», а в тому, що компанія свідомо ігнорувала ризики. В результаті після цієї справи McDonald’s почав подавати каву трохи меншою температурою.

Позов №2: Чоловік, який подав до суду… на себе

Якщо вам здається, що в суд можна подати позов на кого завгодно — від корпорацій до сусідів, що занадто голосно смажать шашлики, — то ця історія змусить вас поглянути на правову систему під ще більш химерним кутом. Бо її головний герой вирішив подати позов… проти самого себе.

Ця дивовижна справа розгорнулася у 1995 році в США, коли мешканець штату Міннесота Роберт Лі Брок, відбуваючи термін у в’язниці, несподівано усвідомив, що його права були грубо порушені. Він написав офіційний позов до суду, в якому звинуватив самого себе у злочині та зажадав виплатити собі 5 мільйонів доларів компенсації.

Але зачекайте, як це взагалі працює?

Логіка позову

Роберт Лі Брок заявив, що, скоївши злочин, він порушив власні громадянські права. Себто його тіло (як фізична особа) вчинило протиправний вчинок, а його розум (як усвідомлена особистість) постраждав від цього вибору. У позові він зазначив:

«Я порушив власні релігійні та моральні принципи, через що тепер відбуваю покарання, яке завдає мені фізичних і психологічних страждань.»

Проте далі було ще цікавіше. Оскільки він перебував у в’язниці та не мав 5 мільйонів доларів, він звернувся до штату Вірджинія з вимогою оплатити компенсацію замість нього. Тобто, умовно кажучи, він хотів, щоб держава сплатила йому гроші за те, що він сам себе посадив.

Чим усе закінчилося?

Суддя, мабуть, читав цей позов із виразом обличчя, який зазвичай з’являється, коли бачиш кота, що несподівано заговорив людською мовою. Рішення суду було очікуваним: позов відхилили як безглуздий, а Роберту Лі Броку порадили зайнятися чимось продуктивнішим у в’язниці, окрім юридичних експериментів.

Проте ця історія стала чудовим прикладом того, наскільки творчо можна підійти до використання правової системи. І хоча Роберт не виграв мільйони, він однозначно потрапив в історію як людина, яка спробувала судитися з самим собою та ще й перекласти витрати на державу.

Позов №3: «Ваш будинок – з привидами, хочу гроші назад!»

Коли купуєш житло, зазвичай хвилюєшся через стан даху, комунікацій чи сусідів, які можуть виявитися меломанами о третій ночі. Але що робити, якщо разом із будинком ти отримуєш… привидів? Саме це стало причиною одного з найдивніших позовів в історії, коли покупець житла вирішив судитися через несподівану паранормальну складову своєї угоди.

Як усе почалося?

У 1989 році американець Джеффрі Стамбовскі придбав будинок у маленькому містечку Нью-Йорка. Здавалося, нічого незвичного – типова старовинна нерухомість у хорошому районі. Проте, вже після підписання угоди, він дізнався від місцевих мешканців, що його новий будинок має дуже особливу репутацію.

Виявилося, що попередня власниця, Хелен Акерлі, роками розповідала в інтерв’ю та газетах, що в її домі живуть привиди. Вона описувала, як вони іноді рухали меблі, з’являлися у вигляді тіней і навіть залишали на підлозі містичні сувеніри. Будинок був настільки відомим, що про нього писали в туристичних путівниках!

Стамбовскі, який вважав себе абсолютним скептиком, зрозумів, що, незалежно від того, чи вірить він у привидів, продати такий будинок у майбутньому буде проблематично. І тоді він зробив єдине, що спало йому на думку – подав у суд.

Аргумент у суді: «Це ж юридична пастка!»

Стамбовскі звинуватив продавчиню в тому, що вона не повідомила його про «сумнівну» славу будинку, хоча сама активно розповідала про нього у ЗМІ. Його адвокати наголошували, що навіть якщо привиди не існують, репутація будинку може серйозно вплинути на його вартість.

Суд першої інстанції став на бік продавчині, вирішивши, що якщо покупець не запитав, чи є у будинку паранормальні явища, то це його проблема. Але апеляційний суд виніс унікальне рішення:

“…Навіть найретельніший огляд чи перевірка не змогли б виявити присутність привидів у приміщенні чи розкрити моторошну репутацію цього будинку в місцевій громаді. Тому немає жодної обґрунтованої причини відмовляти позивачу у праві на розірвання угоди лише тому, що він не зміг виявити те, про що навіть найобережніший покупець не здогадався б запитати…”

Інакше кажучи, суддя постановив: якщо всі вважають, що будинок із привидами – значить, він дійсно з привидами! У результаті угоду визнали недійсною, і Стамбовскі повернув свої гроші.

Що з цим будинком зараз?

Після судового рішення легенда лише зміцнилася, і нерухомість стала ще більш відомою. Ба більше – у майбутньому її навіть продали за ще більші гроші, бо деякі покупці спеціально шукали «будинок із привидами» як екзотичну інвестицію.

Тому якщо купуєте житло, не забудьте уточнити всі деталі – від стану даху до того, чи не станете ви співвласником якогось старовинного привида. Або ж просто поставтеся до цього як до безкоштовного бонусу! 

Для завершення

Правова система інколи працює несподіваним чином. Чи міг хтось передбачити, що надто гаряча кава обернеться багатомільйонною компенсацією? Чи що суд офіційно визнає будинок “з привидами”? Деякі позови хоч і здаються абсурдними, проте несуть у собі серйозні питання. Це і про відповідальність корпорацій, і про неочевидні нюанси угод, і навіть про те, наскільки серйозно суди можуть ставитися до репутації будинків.

Тож якщо ви вважаєте, що закон – це лише нудні параграфи, подумайте ще раз. Бо, як показує практика, навіть звичні речі можуть несподівано стати причиною судового процесу – варто лише знайти правильний кут подачі. 

Контактна інформація

Якщо ви хочете стати нашим клієнтом або партнером ви можете зв’язатися з нами через електронну пошту: support@manimama.eu.

Чи надіслати повідомлення в Telegram: @ManimamaBot.

Запрошуємо на наш сайт: https://manimama.eu/.

Також доєднуйтесь до нашого Telegram-каналу: Manimama Legal Channel