Яких умов необхідно дотримуватися, щоб успішно реалізувати рішення українського суду про стягнення збитків з росії за кордоном?

Для виконання такого рішення, необхідно, щоб воно відповідало наступним критеріям:

• рішення є остаточним та підлягає виконанню;
• справа була розглянута компетентним судом;
• рішення не суперечить публічному порядку та принципам законодавства країни, яка розглядає клопотання про визнання українського рішення; 
• в запитуваній державі не повинно бути рішення або відкритого провадження з цього спору;
• дотримання належної правової процедури. Це включає в себе зокрема належне повідомлення росії щодо подання позову проти неї, а, наприклад, у деяких країнах необхідно, щоб рішення суду було вручене відповідачу.

• українське рішення має ґрунтуватися на повних та достовірних матеріалах справи, які містять інформацію про те, яке майно зазнало збитків і коли це сталося (в тому числі для належного підтвердження матеріальних збитків, необхідно провести експертизу та отримати висновок);
•  для одних держав буде достатньо встановити наявність майна відповідача на їх території, а для інших – довести також зв’язок спору з їх юрисдикцією, як, наприклад, в США.

Як за теперішніх обставин та умов належно повідомити країну-агресора щодо судового розгляду? 

Наразі українські суди публікують повідомлення щодо позовів проти росії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. Крім того, українські суди можуть розглянути можливість надсилання електронних копій повідомлень і процесуальних документів на електронну пошту посольств Росії в інших країнах. 

 Деякі суди йдуть іншим шляхом – залишають позовну заяву без руху та дають час позивачу на усунення недоліків або ж відкривають провадження і одночасно зобов’язують позивача надсилати відповідачу копію позовної заяви та додані до неї матеріали, а також здійснити і надіслати нотаріально посвідчений переклад ухвали суду про відкриття провадження (за наявності). 

То куди ж у такому випадку надсилати перелічені документи? Судова практика каже наступне: “Разом з тим, у мережі Інтернет судом було виявлено електронну пошту міністерства юстиції російської федерації – pr@minjust.gov.ru, інформація про яку розміщена на сайті міністерства юстиції російської федерації https://minjust.gov.ru.

Зважаючи на те, що .gov.ru – головний домен російських державних сайтів, на якому знаходиться основний сайт уряду росії, то суд приходить до висновку, що сайт за посиланням https://minjust.gov.ru належить державному органу російської федерації, а відтак електронна пошта міністерства юстиції російської федерації – pr@minjust.gov.ru була повідомлена російською федерацією в особі відповідного органу, а відтак є офіційною електронною поштою (адресою) міністерства юстиції російської федерації.

З огляду на наведене, судді вбачають за необхідне вжити всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд вказаної справи та про призначене підготовче засідання, зокрема, шляхом публікації оголошення про дату, час і місце проведення підготовчого засідання на офіційній веб-сторінці та направлення примірника вказаної ухвали суду та її перекладу на російську мову на наявну в мережі Інтернет електронну адресу міністерства юстиції російської федерації.”

У такому випадку, позивач здійснює нотаріально посвідчений переклад ухвали про відкриття провадження (якщо така є), позовної заяви та доданих до неї документів на російську мову та направляє скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) міністерства юстиції російської федерації – pr@minjust.gov.ru (за необхідності – за допомогою сервісу VPN). Після цього подає до суду докази цього, а підготовче засідання призначається зазвичай через значний проміжок часу для забезпечення належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Однак, поки залишається невідомим які саме способи повідомлення запитуваний суд буде вважати такими, які відповідають аспекту дотримання належної правової процедури.

На практиці, можна зіткнутися з обставинами, які унеможливлять виконання українського судового рішення за кордоном. То які саме аспекти можуть на це вплинути?

• суверенний імунітет (країни користуються судовим імунітетом і не можуть бути відповідачами в судах інших країн); 

Як ми вже згадували судову практику в першій нашій статті присвяченій цій темі, згідно з правовим висновком Верховного Суду України у справі № 308/9708/19 від 14 квітня 2022 року, росія не має імунітету від розгляду позовів про делікти внаслідок її збройної агресії проти України, а суд України є компетентним судом у таких справах. (“Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом”).

У справі № 760/17232/20 у своїй постанові від 18 травня 2022 року Верховний Суд зазначив, що «підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом» і що «Підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Тому Верховний суд дійшов висновку, що «російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача».

Але поки невідомо чи погодиться з такими висновками наших судів суд запитуваної держави.

Міжнародний досвід свідчить про те, що судовий імунітет був подоланий лише на національному рівні у Греції, Італії, Південній Кореї щодо держав агресорів: Німеччини та Японії щодо злочинів, вчинених у Другій світовій війні.

Питання про зняття суверенного імунітету держави, яка завдає шкоди іноземцям на території інших країн, у тому числі шляхом розв’язання війни проти інших країн, не є новим. Це питання вже розглядалося іноземними судами, хоча обставини таких справ відрізняються. Ці суди дійшли висновку, що суверенний імунітет не є абсолютним і може бути знятий, що дає надію українцям, що вони зможуть ефективно захистити свої права та притягнути росію до відповідальності.

Питання про позбавлення держави імунітету від позовів про відшкодування збитків, заподіяних окремим особам, розглядалося Міжнародним судом ООН («МС») у справі «Юрисдикційні імунітети держави» (Німеччина проти Італії) . У цій справі Німеччина стверджувала, що Італія порушила своє зобов’язання згідно з міжнародним правом поважати суверенний імунітет Німеччини, (1) дозволивши подати проти неї цивільні позови про відшкодування збитків, спричинених порушенням міжнародного гуманітарного права, вчиненим Німецьким Рейхом під час Другої світової війни. в італійських судах, (2) надання дозволу на виконання рішень, винесених грецькими судами проти Німеччини у відповідних справах, і (3) вжиття примусових заходів щодо німецької державної власності, розташованої в Італії.

У цій справі Міжнародний суд ООН дійшов висновку, що ні в історії договірного права, ні в міжнародних звичаях не існує винятку з правила, згідно з яким судовий імунітет держави не може застосовуватися у випадку дій. які спричинили загибель, тілесні ушкодження або пошкодження майна і які були вчинені на території держави суду збройними силами іншої держави в умовах збройного конфлікту.

Однак Конституційний суд Італії своїм рішенням № 238, винесеним у 2014 році щодо застосування вищезгаданого рішення Міжнародного суду, дозволив виконати рішення італійського суду щодо німецької власності. Це було зроблено всупереч рішенню Міжнародного суду щодо застосовності законів, що регулюють державний імунітет Німеччини незалежно від порушень прав людини. Конституційний суд Італії зазначив, що абсолютна гарантія судового захисту, яка є найвищим принципом італійського конституційного ладу, обмежує введення загальновизнаних норм міжнародного права, включно з тими, які обмежують можливість італійських громадян вимагати відшкодування за свої права проти дій іноземної держави.

Конституційний суд Італії постановив, що принцип міжнародного права, який гарантує абсолютний суверенний імунітет іноземних держав, не є обов’язковим для італійських судів і що порушення фундаментальних прав людини, військові злочини та злочини проти людяності перешкоджають державі, відповідальній за них, стверджувати суверенний імунітет захист. 

На сьогоднішній день Міжнародний суд ООН розглядав дії збройних сил, вчинені під час збройного конфлікту, як acta jure imperii (суверенні дії), які ймовірно захищені державним імунітетом від іноземної юрисдикції, а не як acta jure gestionis (комерційні дії), що підлягають розгляду в іноземних судах. 

Тому, залишається незрозумілим, якою буде позиція іноземних судів щодо цього питання.

• імунітет від виконання судових рішень та на які активи може бути накладено стягнення;

На державні активи російської федерації поширюється державний імунітет, який захищає це майно від конфіскації в судовому порядку відповідно до Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності. Активи осіб, які потрапили під санкції, можуть бути конфісковані та передані в Україну за допомогою правових механізмів країн, де вони знаходяться, але наразі таких можливостей немає.

Слід враховувати, що державне майно зазвичай захищено імунітетом від накладення арешту на нього у судових провадженнях та щодо стягнення. Однак чимало держав все далі розширюють застосування теорії функціонального імунітету, який дозволяє здійснювати стягнення державного майна, яке використовується у комерційних цілях. «Недоторканим» залишається майно, що використовується для виконання державних функцій, включаючи майно дипломатичних представництв. Країнами, що визнають функціональний імунітет за державним майном іншої країни відповідно до внутрішнього законодавства або міжнародних угод є, наприклад, США, країни-учасниці Європейської Конвенції про імунітет держав 1972 року, серед яких Австрія, Бельгія, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Швейцарія.

Практика Міжнародного суду у справі «ДР Конго проти Уганди» показує, що такі збитки не компенсуються: «… міжнародне право не накладає жодної відповідальності за компенсацію «загальних економічних і соціальних наслідків війни», і минулі трибунали не «встановив, що загальні умови пов’язаних з війною економічних розладів і занепаду є елементами шкоди, що підлягає відшкодуванню, навіть у випадку деяких видів ушкоджень, які мають відносно тісний зв’язок із незаконною поведінкою».

Виконання рішення щодо активів центрального банку росії порушувало б встановлені принципи імунітету від виконання. Ось чому пропоновані обґрунтування арешту державних активів росії загалом і активів центрального банку зокрема зосереджені на потенційних «обставинах, що виключають протиправність» або захисті від того, що інакше було б міжнародно протиправним актом.

Арешт активів, що належать російським олігархам, може бути вирішенням, але може спричинити проблеми з реалізацією, враховуючи історичний приклад відмови ЄС від впровадження механізму арешту активів, що належать громадянам Ірану, для виконання рішень суду США, винесених після створення Ірано-американський трибунал по претензіях. 

• чи не буде суперечити виконання окремих рішень міжнародному механізму компенсації;

Країна-агресор несе відповідальність за загарбницьку війну проти України. Як така вона несе відповідальність за шкоду, завдану Україні та її народу, включно з їхньою власністю. У листопаді 2022 року Генеральна Асамблея ООН визнала відповідальність росії та сприяла створенню міжнародного механізму компенсації. Він складатиметься з трьох компонентів: реєстру збитків, компенсаційної комісії та компенсаційного фонду. Зараз введений в дію та розпочинає функціонувати Міжнародний реєстр збитків.

Якщо повністю запрацює така уніфікована процедура відшкодування, то навряд буде можливим по-різному стягувати збитки з рф, а судові рішення, які вже є, скоріше всього, зможуть вноситись у цей реєстр та бути підставою для стягнення коштів.

У Гаазі вже розпочали роботу над створенням комісії для відшкодування збитків, що має сплатити рф. 9-10 липня 2024 року там відбулася перша підготовча зустріч щодо створення комісії з розгляду заяв для України, поданих у Реєстр збитків, завданих агресією рф проти України.

Комісія з розгляду заяв – це орган, який буде уповноважений розглядати подані та внесені до Реєстру збитків для України заяви про відшкодування, оцінювати такі заяви та докази, та призначати суму компенсації до виплати в кожному конкретному випадку.

То, чи не стануть судовий імунітет, імунітет щодо конфіскації майна та міжнародний механізм компенсації перешкодами для виконання рішення українського суду в іноземній державі? З впевненістю на це питання, поки неможливо відповісти, адже уніфікований підхід ще не вироблений жодною країною,  міжнародною організацією чи будь-яким іншим органом.

Контактна інформація

Якщо ви хочете стати нашим клієнтом або партнером ви можете зв’язатися з нами через електронну пошту: support@manimama.eu.

Чи надіслати повідомлення в Telegram:  @manimama_sales.

Запрошуємо на наш сайт: https://manimama.eu/.

Також доєднуйтесь до нашого Telegram-каналу: Manimama Legal Channel